Уті дні цар Агриппа і Вернíка прибули до Кесáрії привітати Феста. І як вони пробули там багато днів, Фест розповів цареві про Павла, кажучи: «Є тут один чоловік, залишений Феліксом у кайданах, на якого, під час мого перебування в Єрусалимі, скаржилися первосвященники і старійшини іудеїв, вимагаючи засудити його. Я відповів їм, що в римлян немає звичаю видавати на смерть будь-яку людину, перш ніж звинувачуваний не матиме перед собою обвинувачів і матиме можливість захищатися проти звинувачення. Коли ж вони тут зійшлися, то я без усякого зволікання, на другий же день, сівши на суддівському місці, наказав привести того чоловіка. Обступивши його, обвинувачі не подали жодного зі звинувачень, про які я думав, але вони мали з ним деякі суперечки про вірування їхні і про якогось Ісуса померлого, про Якого Павло казав, що Він живий».
КОМЕНТАРдо Апостола
Про що Апостол?Представники римської влади мало розумілися на юдейській релігії та суперечках, які хвилювали єврейське суспільство. Їхню увагу привертало інше: Ісуса було страчено, а тепер Павло стверджує, що Він живий. Для римлян уся ця історія могла виглядати майже як дивна судова справа. Але Павло бачить навіть у такій ситуації можливість для свідчення. Йому дозволяють говорити — і він говорить про Христа.
У цьому відкривається важлива риса справжнього служителя Божого: за різних обставин він залишається вірним головному. Змінюються міста, слухачі, трибуни й обставини, але Павло всюди свідчить про Христа і Його Царство. Навіть суд стає для нього місцем благовістя.
Проте тут існує небезпека перетворити служіння на нав’язливу діяльність, а самого служителя — на фанатика однієї ідеї. Так трапляється, коли служіння стає лише роботою або функцією, відірваною від внутрішнього життя людини.
Для Павла все було інакше. Він не просто займався апостольським служінням — він ним жив. Свідчення про Христа було для нього не обов’язком, який потрібно виконати, а способом життя.
Справжнє служіння починається саме тоді, коли людина робить щось для Бога не лише тому, що «треба», а тому, що життя з Богом природно виявляється в її словах і вчинках. Саме тому Павло став таким переконливим свідком Царства.
ЄВАНГЕЛІЄпро день, коли не залишиться запитань
Ін. 16:23-33
Сказав Господь Своїм учням:«Амінь, амінь кажу вам: чого б ви не попросили Отця в ім'я Моє, дасть вам. Донині ви нічого не просили в ім'я Моє; просіть і одержите, щоб радість ваша була сповнена. Це притчами сказав Я вам; але приходить час, коли вже не буду говорити вам притчами, а прямо сповіщу вам про Отця.
В той день в ім'я Моє будете просити; і не кажу вам, що Я благатиму Отця за вас, бо Сам Отець любить вас, тому що ви Мене возлюбили й увірували, що Я від Бога вийшов. Я вийшов від Отця і прийшов у світ; знову залишаю світ і йду до Отця».
Кажуть Йому учні Його: «Ось, тепер Ти говориш прямо, і притчі ніякої не кажеш. Тепер ми знаємо, що Ти знаєш все і не маєш потреби, щоб хто питав Тебе. Тому й віруємо, що Ти від Бога вийшов». Відповів їм Ісус: «Тепер тільки віруєте? Ось, приходить час, і вже прийшов, коли ви розійдетесь кожний до себе, і Мене одного залишите, втім Я не один, бо Отець зі Мною. Це сказав Я вам, щоб ви в Мені мали мир».
КОМЕНТАРдо Євангелія
Про що Євангеліє?Про який день говорить Христос, обіцяючи учням, що тоді вони вже ні про що не питатимуть Його? Можна подумати, що йдеться про день Воскресіння, коли апостоли нарешті зрозуміють слова Учителя про Його смерть. Проте й після Воскресіння вони мали чимало запитань. Навіть перед Вознесінням учні ще запитували, чи не тепер Христос «відновить царство Ізраїлеві».
Значно більше відкрилося їм у день П’ятидесятниці. Отримавши дар Святого Духа, апостоли вже інакше побачили Христа, Царство і власне покликання. Проте й тоді не всі таємниці Божого задуму стали для них цілком зрозумілими.
Тому слова Христа можна віднести й до майбутньої повноти Царства — дня Його славного пришестя, коли вже не залишиться запитань, бо людина побачить те, у що тепер лише вірить.
Учням же напередодні Страстей здавалося, що вони вже розуміють Ісуса. Він говорить: «Я вийшов від Отця і прийшов у світ; і знову залишаю світ та йду до Отця». Але вони все ще мислять земними уявленнями про перемогу Месії.
Христос знає це і попереджає: незабаром вони розбіжаться й залишать Його Самого. Перемога прийде зовсім не так, як вони очікують: не через земну силу й тріумф, а через Хрест і Воскресіння. Бо Його Царство — «не від світу цього».
Сучасний сайт для вашої парафії. Готова платформа з церковним дизайном, розкладом богослужінь, новинами, календарем, записками та іншими потрібними сервісами.
Слово дня — Щоденне читання Біблії Четвер, 28 травня 2026
Святці: Прп. Микити, сповідника. Сщмч. Євтихія, єп. Мелітинського Апостол: Діян. 25:13-19 · Євангеліє: Ін. 16:23-33 Піст: Немає посту
АПОСТОЛпро служіння як спосіб життяДіян. 25:13-19
Уті дні цар Агриппа і Вернíка прибули до Кесáрії привітати Феста. І як вони пробули там багато днів, Фест розповів цареві про Павла, кажучи: «Є тут один чоловік, залишений Феліксом у кайданах, на якого, під час мого перебування в Єрусалимі, скаржилися первосвященники і старійшини іудеїв, вимагаючи засудити його. Я відповів їм, що в римлян немає звичаю видавати на смерть будь-яку людину, перш ніж звинувачуваний не матиме перед собою обвинувачів і матиме можливість захищатися проти звинувачення. Коли ж вони тут зійшлися, то я без усякого зволікання, на другий же день, сівши на суддівському місці, наказав привести того чоловіка. Обступивши його, обвинувачі не подали жодного зі звинувачень, про які я думав, але вони мали з ним деякі суперечки про вірування їхні і про якогось Ісуса померлого, про Якого Павло казав, що Він живий».
КОМЕНТАРдо Апостола
Представники римської влади мало розумілися на юдейській релігії та суперечках, які хвилювали єврейське суспільство. Їхню увагу привертало інше: Ісуса було страчено, а тепер Павло стверджує, що Він живий. Для римлян уся ця історія могла виглядати майже як дивна судова справа. Але Павло бачить навіть у такій ситуації можливість для свідчення. Йому дозволяють говорити — і він говорить про Христа.
У цьому відкривається важлива риса справжнього служителя Божого: за різних обставин він залишається вірним головному. Змінюються міста, слухачі, трибуни й обставини, але Павло всюди свідчить про Христа і Його Царство. Навіть суд стає для нього місцем благовістя.
Проте тут існує небезпека перетворити служіння на нав’язливу діяльність, а самого служителя — на фанатика однієї ідеї. Так трапляється, коли служіння стає лише роботою або функцією, відірваною від внутрішнього життя людини.
Для Павла все було інакше. Він не просто займався апостольським служінням — він ним жив. Свідчення про Христа було для нього не обов’язком, який потрібно виконати, а способом життя.
Справжнє служіння починається саме тоді, коли людина робить щось для Бога не лише тому, що «треба», а тому, що життя з Богом природно виявляється в її словах і вчинках. Саме тому Павло став таким переконливим свідком Царства.
ЄВАНГЕЛІЄпро день, коли не залишиться запитаньІн. 16:23-33
Сказав Господь Своїм учням:«Амінь, амінь кажу вам: чого б ви не попросили Отця в ім'я Моє, дасть вам. Донині ви нічого не просили в ім'я Моє; просіть і одержите, щоб радість ваша була сповнена. Це притчами сказав Я вам; але приходить час, коли вже не буду говорити вам притчами, а прямо сповіщу вам про Отця.
В той день в ім'я Моє будете просити; і не кажу вам, що Я благатиму Отця за вас, бо Сам Отець любить вас, тому що ви Мене возлюбили й увірували, що Я від Бога вийшов. Я вийшов від Отця і прийшов у світ; знову залишаю світ і йду до Отця».
Кажуть Йому учні Його: «Ось, тепер Ти говориш прямо, і притчі ніякої не кажеш. Тепер ми знаємо, що Ти знаєш все і не маєш потреби, щоб хто питав Тебе. Тому й віруємо, що Ти від Бога вийшов». Відповів їм Ісус: «Тепер тільки віруєте? Ось, приходить час, і вже прийшов, коли ви розійдетесь кожний до себе, і Мене одного залишите, втім Я не один, бо Отець зі Мною. Це сказав Я вам, щоб ви в Мені мали мир».
КОМЕНТАРдо Євангелія
Про який день говорить Христос, обіцяючи учням, що тоді вони вже ні про що не питатимуть Його? Можна подумати, що йдеться про день Воскресіння, коли апостоли нарешті зрозуміють слова Учителя про Його смерть. Проте й після Воскресіння вони мали чимало запитань. Навіть перед Вознесінням учні ще запитували, чи не тепер Христос «відновить царство Ізраїлеві».
Значно більше відкрилося їм у день П’ятидесятниці. Отримавши дар Святого Духа, апостоли вже інакше побачили Христа, Царство і власне покликання. Проте й тоді не всі таємниці Божого задуму стали для них цілком зрозумілими.
Тому слова Христа можна віднести й до майбутньої повноти Царства — дня Його славного пришестя, коли вже не залишиться запитань, бо людина побачить те, у що тепер лише вірить.
Учням же напередодні Страстей здавалося, що вони вже розуміють Ісуса. Він говорить: «Я вийшов від Отця і прийшов у світ; і знову залишаю світ та йду до Отця». Але вони все ще мислять земними уявленнями про перемогу Месії.
Христос знає це і попереджає: незабаром вони розбіжаться й залишать Його Самого. Перемога прийде зовсім не так, як вони очікують: не через земну силу й тріумф, а через Хрест і Воскресіння. Бо Його Царство — «не від світу цього».
