Браття, сповіщаю вам, що благовістя, яке я благовістив, не є від людей; бо я прийняв його і навчився не від людини, а через одкровення Ісуса Христа. Ви чули про моє колишнє життя в іудействі, що я жорстоко гонив Церкву Божу та нищив її, і досягав успіхів в іудействі більше за багатьох ровесників мого роду, будучи надмірним ревнителем батьківських моїх передань. Коли ж Бог, Який обрав мене від утроби матері моєї і покликав благодаттю Своєю, благоволив відкрити в мені Сина Свого, щоб я благовістив Його поміж язичників, — то я не став тоді ж радитися з плоттю і кров’ю, і не пішов до Єрусалима до тих, що стали апостолами раніше за мене, але пішов до Аравії, і знову повернувся в Дамаск. Потім через три роки пішов я до Єрусалима побачити Петра і пробув у нього днів п’ятнадцять. Нікого ж іншого з апостолів я не бачив, крім Якова, брата Господнього.
КОМЕНТАРдо Апостола
Про що Апостол?Апостол Павло наголошує, що Євангеліє він прийняв не від людей, а безпосередньо від Бога. Найсильнішим доказом цього стала зміна його власного життя.
Колись Павло був ревним прихильником Закону і намагався здобути праведність власними зусиллями. Після зустрічі з Христом він зрозумів силу благодаті: головне не те, що людина може зробити для Бога, а те, що Бог робить для неї.
Ще разючіша інша зміна. Той, хто переслідував Церкву і прагнув її знищити, став апостолом, готовим віддати життя за проповідь Христа. Павло не приховує свого минулого, бо саме воно показує силу Божого преображення.
Своє покликання він сприймає не як випадковість і не як привілей. Бог покликав його не до слави, а до служіння, не до спокою, а до праці й боротьби.
Так і кожен християнин отримує Божі дари не лише для себе. Благодать змінює людину, щоб через неї Бог міг діяти у світі.
Ми спасенні не для самозаспокоєння, а для того, щоб наше життя стало служінням.
