Уті дні, врятувавшись, ми дізналися, що острів зветься Мелíт. Місцеві жителі виявили до нас надзвичайну людяність: після недавнього дощу й холоду вони розклали вогнище і прийняли всіх нас. Коли ж Павло набрав багато хмизу і клав на вогонь, тоді гадюка, вилізши з жару, повисла в нього на руці. Місцеві жителі, побачивши змію, що звисала з його руки, говорили один одному: «Певне, цей чоловік — убивця, коли його, врятованого від моря, богиня відплати не залишає жити». Але він, струсивши змію у вогонь, не зазнав ніякої шкоди. Вони ж чекали, що в нього буде запалення, або він раптово впаде мертвим; та, по довгому очікуванні, побачивши, що з ним ніякої біди не сталося, змінили думки́ й говорили, що він бог. Біля того місця були маєтки начальника острова, на ім'я Публій; він прийняв нас і три дні люб'язно пригощав. Сталося ж, що батько Публія лежав одержимий гарячкою і болем у животі. Павло увійшов до нього, помолився і, поклавши на нього руки свої, зцілив його. І після того, як це сталося, інші на острові, що мали недуги, приходили та зцілялися, і віддавали нам велику шану, а при від'їзді наділили нас усім потрібним.
Через три місяці ми відпливли на александрійському кораблі, який мав знак Діоскýрів і зимував на цьому острові, і, припливши до Сіракуз, пробули там три дні. Звідти відпливши, ми прибули в Рéґіум; а коли через день повіяв південний вітер, прибули другого дня в Путеóли, де, знайшовши братів, були запрошені пробути в них днів сім, і так прийшли до Рима. Там брати, почувши про те, щó з нами сталося, вийшли нам назустріч до Аппієвого форуму і Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував Богові і посміливішав.
Коли ж ми прийшли до Рима, то сотник передав в'язнів воєначальникові, а Павлові було дозволено жити окремо з воїном, що стеріг його
І як минуло три дні, скликав Павло знатніших із іудеїв, і коли вони зійшлися, промовив до них: «Мужі браття! Не зробивши нічого проти народу, чи батьківських звичаїв, я в кайданах з Єрусалима переданий до рук римлян, які, судивши мене, хотіли звільнити, тому що немає на мені ніякої провини, вартої смерті. Але через те, що іудеї заперечували, я змушений був вимагати суду кесаря, проте не для того, щоб звинуватити в чомусь мій народ. З цієї причини я і покликав вас, щоби побачитись і поговорити з вами, бо за надію Ізраїля закутий я цими ланцюгами». Вони ж сказали до нього: «Ми ані листів не отримували про тебе з Іудеї, ані з братів, що приходили, ніхто не сповістив про тебе й не сказав чогось лихого. А втім, хотіли б ми почути від тебе, як ти міркуєш, бо нам відомо, що про це вчення скрізь сперечаються».
І, призначивши йому день, ще більше прийшли до нього в гостиницю, і він зранку до вечора говорив до них, і свідчив про Царство Боже, переконуючи їх про Ісуса доказами із Закону Мойсеєвого та Пророків. Одні з них вірили словам його, а інші не вірили. І ті, що були незгодні між собою, почали виходити, коли Павло сказав такі слова: «Добре Дух Святий сказав через Ісайю пророка до отців наших: “Піди до цього народу та скажи: слухом почуєте — і не зрозумієте, і очима дивитись будете — і не побачите. Бо загрубіло серце народу цього і вухами туго чують, і очі свої стулили, щоб не побачити очима і не почути вухами, і серцем не зрозуміти, і не навернутися, щоб Я зцілив їх”. Отже, нехай буде вам відомо, що язичникам послане спасіння Боже, вони й почують».І коли він сказав це, іудеї пішли, довго сперечаючись між собою.
І жив Павло цілих два роки на своєму утриманні і приймав усіх, хто приходив до нього, беззаборонно проповідуючи Царство Боже та сміливо навчаючи про Господа Ісуса Христа.
КОМЕНТАРдо Апостола
Про що Апостол?Сьогоднішнє читання ніби повертає нас до часів земного служіння Спасителя, коли особливими знаками наближення Божого Царства були чудеса й зцілення. Дивовижний порятунок Павла та його супутників після корабельної аварії був лише початком. За ним відбувається подія зі змією, а потім — численні зцілення, здійснені за молитвами апостола. Усе це стає свідченням того, що Царство, про яке благовістив Христос, справді увійшло у світ і продовжує відкриватися людям.
Особливо промовистою є подія зі змією. Побачивши небезпеку, місцеві мешканці вирішили, що Павло, напевно, тяжкий злочинець, якого наздогнала заслужена кара. Але коли з ним нічого не сталося, вони впали в іншу крайність і почали вважати його богом.
Для Павла ж це не було ані покаранням богів, ані доказом його власної надлюдської сили. Його життя належало Христові, а все, що відбувалося з ним, ставало свідченням про силу Божого Царства.
Так само і зцілення, які відбуваються згодом, спрямовують увагу не на особу апостола, а на Бога, Якому він служить. Павло не привласнює собі Божої сили, а залишається служителем і свідком Христа.
У цьому й полягає головний зміст описаних чудес: там, де діє Бог, влада зла вже не є остаточною. Царство Боже входить у світ, і те, перед чим людина сама часто виявляється безсилою, відступає перед силою Божою.
Тому чудо зі змією і наступні зцілення стають зрозумілим навіть для язичників знаком: через Павла діє сила, яка перевищує звичні людські можливості. Для самого ж апостола це ще одна нагода привести людей не до поклоніння собі, а до віри в Христа.
