Браття, кажу це вам на вашу ж користь, не задля того, щоби накинути на вас пута, а щоби ви могли жити праведно, і щоби нічого не заважало вам благопристойно і безупинно служити Господу.
Якщо ж хтось вважає непристойним для своєї дівиці, щоби вона, коли перецвіте, залишалася дівицею, той нехай робить як хоче: не згрішить; нехай виходять заміж. А хто непохитно твердий у серці своєму і не має потреби, а має владу над своєю волею і розсудив у серці своїм зберегти дівицю свою, той добре робить. Тому той, хто віддає заміж свою дівицю, добре робить; а той, хто не віддає, робить краще.
Жінка зв’язана законом, доки живий її чоловік; якщо ж помер її чоловік, вона вільна вийти заміж за кого хоче, тільки в Господі. Та вона блаженніша, якщо залишиться так, за моєю порадою; а думаю, що і я маю Духа Божого.
Про ідоложертовні страви ми знаємо, бо ми всі маємо знання; але знання надимає, а любов будує. Хто гадає, що він знає що-небудь, той нічого ще не знає так, як належить знати. Але хто любить Бога, той пізнаний Ним. Отже, про вживання в їжу ідоложертовного ми знаємо, що ідол у світі ніщо, і що немає іншого Бога, крім Єдиного. Бо хоч і є так звані боги, чи на небі, чи на землі (оскільки є багато богів, і господарів багато), але в нас один Бог — Отець, від Якого все, і ми для Нього, і один Господь — Ісус Христос, через Якого все, і ми через Нього. Та не в усіх таке знання: деякі й донині з совістю, що визнає ідолів, їдять ідоложертовне, як жертви ідольські, і совість їхня, будучи немічною, оскверняється.
КОМЕНТАРдо Апостола
Про що Апостол?Розмірковуючи про ідоложертовну їжу, апостол Павло наголошує: для християнина, який живе у Христі, ідоли не мають жодної справжньої сили. Існує лише один істинний Бог, а тому язичницькі божества не можуть віддалити людину від Господа.
Водночас Павло застерігає від самовпевненості. Знання саме по собі може породжувати гордість, тоді як любов будує й зміцнює. Справжнє духовне знання народжується не лише з правильного розуміння, а насамперед із любові до Бога.
Апостол також показує різницю між духовною свободою та релігійною байдужістю. Людина, яка живе Божим Царством, не боїться зовнішніх речей, бо довіряє Господу. Байдужій же людині однаково до всього, бо вона не шукає істини.
Тому християнська свобода не означає зневаги до віри чи почуттів інших. Вона завжди поєднується з любов'ю, відповідальністю та турботою про ближнього. Саме любов є мірилом справжньої свободи у Христі.
