Браття, очистьмо себе від усякої скверни плоті й духа, вдосконалюючись у святості зі страхом Божим. Вмістіть нас у серця ваші. Ми нікого не скривдили, нікому не зашкодили, нікого не ошукали. Не на осуд кажу, бо я перед тим сказав, що ви в серцях наших, так щоби нам разом і вмерти, і жити. Із вами я цілком відвертий, завжди можу хвалитися вами; у будь-якій скорботі нашій я сповнений цією втіхою, переповнений цією радістю.
Бо, коли прийшли ми до Македонії, плоть наша не мала ніякого спокою, але ми були пригнічені звідусіль: ззовні — напади, всередині — страхи. Але Бог, Який втішає смиренних, утішив нас прибуттям Тита, і не лише його приходом, а й утіхою, коли, розповідаючи нам про вашу журбу, ваш смуток, вашу ревність за мене, він радів за вас; тому я ще більше зрадів. Отже, якщо я і засмутив вас посланням, не шкодую, хоч і пошкодував був, тому що бачу, що послання те засмутило вас, хоч і на деякий час. Тепер я радію не тому, що ви засумували, але що ви засумували до покаяння, бо сумували заради Бога, так що ніскільки не зазнали від нас шкоди. Бо печаль заради Бога спричиняє незмінне покаяння до спасіння.
КОМЕНТАРдо Апостола
Про що Апостол?Апостол Павло згадує свої попередні суворі слова до коринфських християн і тепер радіє, що вони принесли добрий плід. Його докори засмутили їх, але не породили образи. Навпаки, коринфяни побачили проблему, усвідомили свою помилку і змінилися.
У цьому відкривається важлива риса християнських стосунків. Почути критику і прийняти її надзвичайно важко. Зазвичай першою реакцією стає бажання виправдатися, образитися або відповісти докором. Прислухатися до неприємних слів ми можемо тоді, коли довіряємо тому, хто їх говорить.
Але відповідальність лежить і на тому, хто вказує іншому на його помилку. Християнське напоумлення не може бути способом принизити людину, продемонструвати власну правоту чи самоствердитися. Воно має народжуватися з любові й справжньої турботи про ближнього.
Саме це сталося між Павлом і коринфянами. Вони зрозуміли, що за його суворими словами стояла не образа і не бажання перемогти в суперечці, а турбота про них.
Отже, у Церкві можливі й критика, і докір, і непрості розмови. Але вони приносять добрий плід лише там, де з одного боку є щирість і любов, а з іншого — довіра і готовність почути правду.
