Браття, не так, щоби слово Боже не збулось: бо не всі ті ізраїльтяни, які від Ізраїля; і не всі діти Авраама, які від сімені його, але сказано: «В Ісаакові наречеться тобі потомство». Тобто не діти плоті є діти Божі, а діти обітниці визнаються за потомство. Слово ж обітниці таке: «В цей час прийду, і буде у Сарри син». І не тільки це; але так було й із Ревеккою, коли вона зачала в один час двох синів від Ісаака, отця нашого. Бо, коли вони ще не народилися і не зробили нічого доброго чи злого (щоби воля Божа здійснилася в обранні не від вчинків, а від Того, Хто кличе), сказано було їй: «Більший служитиме меншому», як і написано: «Якова Я возлюбив, а Ісава зненавидів».
Що ж скажемо? Невже неправда в Бога? Зовсім ні. Бо Він говорить Мойсеєві: «Кого милувати — помилую; кого жаліти — пожалію». Отже, помилування залежить не від того, хто бажає, і не від того, хто змагається за нього, а від Бога, Який милує. Бо Писання говорить фараонові: «На те саме Я й поставив тебе, щоби показати над тобою силу Мою, і щоби проповідане було ім’я Моє по всій землі». Отже, кого хоче, милує, а кого хоче, робить жорстоким. Ти скажеш мені: «За що ж тоді звинувачує? Бо хто може противитися волі Його?»
КОМЕНТАРдо Апостола
Про що Апостол?У своїх посланнях апостол Павло нерідко говорить про те, що спасіння залежить не від людини, а від Бога. Людські зусилля самі по собі не можуть його забезпечити. Що ж має на увазі апостол? І чи означає це, що людська участь у справі спасіння є марною?
Питання не таке просте. Очевидно, Павло говорить про спасіння в тому самому сенсі, в якому можна сказати, що від Бога залежить усе. Бог у створеному Ним світі є абсолютним Владикою. Без Його участі не відбувається нічого справді доброго. Те, що існує поза Його волею та дією, зрештою веде до зла, навіть якщо це не одразу помітно.
Апостол говорить про Боже Царство — реальність, у якій Божа присутність, Його воля і Його дія відкриваються у повноті. Людина не здатна ні створити це Царство, ні відкрити його власними силами. Якщо Сам Бог не відчинить двері Свого Царства, жодні людські зусилля не допоможуть увійти до нього.
Проте існує й інший бік цієї істини. Входячи в Царство Боже, людина приносить у нього саму себе — своє життя, свої рішення, свою відповідь на Божий заклик. Повнота Царства є Божим даром, але те, наскільки людина зможе прийняти цей дар, значною мірою залежить від неї самої.
Бог готовий відкрити повноту Свого життя кожному, хто шукає Його. Але скільки цієї повноти ми зможемо вмістити, залежить від нашої віри, відкритості та готовності жити з Богом. Міру життя Царства визначає Господь, а міру нашої участі в ньому — ми самі.
