Браття, печать мого апостольства — ви у Господі. Ось мій захист проти тих, що осуджують мене. Невже ми не маємо влади їсти й пити? Невже ми не маємо влади водити із собою сестру-дружину, як і інші апостоли, і брати Господні, і Кифа? Чи один я та Варнава не маємо влади жити, не працюючи? Який воїн служить коли-небудь своїм коштом? Хто садить виноград і плодів його не їсть? Або хто пасе стадо і не їсть молока від стада? Невже тільки за людським міркуванням я це кажу? Чи не те саме говорить і Закон? Бо в Законі Мойсея написано: «Не зав’язуй рота бику, що молотить». Чи про биків турбується Бог? Чи, звісно, заради нас говорить? Так, для нас це написано; бо хто оре, повинен орати з надією, і хто молотить, повинен молотити з надією, що матиме щось із того. Якщо ми сіяли у вас духовне, то чи велика річ, якщо пожнемо ваше тілесне? Якщо інші мають у вас владу, чи не більше ми? Однак ми не користувалися цією владою, а все терпимо, щоби не поставити якоїсь перешкоди благовістю Христовому.
КОМЕНТАРдо Апостола
Про що Апостол?Апостол Павло нагадує коринфянам, що він, як і інші апостоли, має право на матеріальну підтримку від церковних громад, яким служить. Його апостольство визначається не формальною належністю до певного кола людей, а покликанням від Бога і плодами служіння. Самі коринфські християни стали одним із таких плодів, тому саме вони найменше мали б сумніватися в його апостольстві.
Проте Павло відразу наголошує: маючи право на підтримку, він добровільно ним не користувався, щоб жодні матеріальні питання не стали перешкодою для благовістя. Це був його особистий вибір, а не загальне правило для всіх церковних служителів.
Апостол заперечує думку, ніби духовне служіння настільки «високе», що матеріальні потреби служителя не мають значення. Навіть найвідданіший служитель залишається людиною, якій потрібні їжа, житло та необхідні засоби для життя. Тому підтримка тих, хто присвячує себе служінню Церкві, — не щось низьке чи недостатньо духовне.
Навпаки, така підтримка є проявом відповідальності та взаємності всередині церковної спільноти. Не можна користуватися плодами чужого служіння, залишаючись байдужим до потреб того, хто служить. Церква як Тіло Христове передбачає реальні стосунки, у яких люди не лише отримують духовні дари, але й піклуються одне про одного.
